Соціальні норми, гендерні відмінності та гендерна рівність в управлінні освітою © 

  

Гендер в контексті української системи управління освітою – питання досить суперечливе. На сьогодні не існує однозначної думки щодо даного поняття. Однак, незважаючи на це, особливості розвитку світової спільноти свідчать, що жінки в управлінні є необхідною вимогою часу. Адже, як зазначає І. Грабовська «у всьому цивілізованому світі стало певною аксіомою, що ступінь свободи жінки в суспільстві є показником міри свободи суспільства загалом». Сьогодні практична складова даної аксіоми визначається певними вимірами цієї свободи, яка базується на залученні жіноцтва до сфери прийняття відповідальних управлінських рішень. Без цього неможлива побудова гендерно-збалансованого суспільства в Україні, що є однією з умов прийняття України до ЄС. Саме тому, питання гендеру в Україні піднімається останнім часом дуже часто, проте, нажаль, мало ким сприймається серьозно.  

Взагалі освіта як професійна діяльність належить до таких соціальних сфер, в яких жінки становлять переважну більшість – 74% загальної кількості працюючих. Чисельність жінок-педагогів переважає як у закладах дошкільної освіти (повністю жіноча сфера), загальноосвітніх школах, так і у вищих навчальних закладах. Проте у школах та вузах серед керівного складу переважна більшість – чоловіки, так само як і в органах управління освітою. Так, усі ректори державних вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації – чоловіки. Серед начальників управлінь освіти жінки становлять 7,4%, серед керівного складу Міністерства освіти і науки України (включаючи заступника Міністра, начальників і заступників начальників управлінь) – 23,5%.

Однак потрібно розуміти, що хоч суб’єктивне ставлення загалу до гендерних перетворень у системі управління освітою є досить сумнівним, об’єктивно – це є реальною альтернативою ефективної трансформації політичного процесу в сучасній Україні.

У багатьох країнах світу останні десятиріччя ХХ століття були періодом суттєвих зрушень у вирівнюванні прав і можливостей чоловіків та жінок, особливо щодо доступу до економічних, політичних і освітніх ресурсів. Демократичний розвиток особистості (як жінок, так і чоловіків), гендерна збалансованість стали однією зі стратегій розвитку суспільства ХХ ст.

Сучасне міжнародне право визначає принцип рівності жінок і чоловіків як окрему складову. Водночас унаслідок надзвичайної актуальності проблеми, забезпечення гендерної рівності, а також через наявність глибоких історичних коренів дискримінації жінок, він закріплюється як окреме нормативне положення в міжнародному та європейському праві.

Ґендерний паритет у всіх сферах життєдіяльності суспільства є ознакою правової демократичної держави. Досягнення ґендерної рівності необхідне для нормального функціонування соціальної, економічної, культурної та політичної систем.

Під рівністю жіночої і чоловічої статей розуміється рівність їхнього соціального статусу та загальна участь у всіх сферах суспільного, державного та приватного життя на основі самоусвідомлення особистісних потреб та інтересів, долання елементу ієрархічності, за якої історично чоловіки розглядались як істоти вищі, а їхня діяльність та її результати більш суспільно значущими, ніж досягнення жінок. Таке розуміння рівності жіночої і чоловічої статей за міжнародними документами передбачає: рівність у правах і свободах, в обов’язках, у відповідальності, можливостях, шансах, досягненні результатів . Отже, жінкам і чоловікам насамперед мають бути надані рівні права, вони повинні мати однакові умови для самореалізації, вільно користуватися правом вибору своєї особистісно-соціальної ролі тощо.

Основними проявами ґендерної нерівності в управлінні освітою є такі: гендерна політика в управлінні освітою дефакто не є складовою частиною державної політики в цій галузі; недостатній рівень представництва й участі жінок на рівні прийняття політичних і соціально-економічних рішень, а також в управлінні ресурсами; секторальна професійна сегрегація; існування гендерних стереотипів щодо професійної і суспільної реалізації, сімейного життя тощо.

Реалізація управлінської діяльності в освіті пов'язана з впливом низки умов - економічних, політичних, культурних, соціально-психологічних, інформаційних тощо. Провідне значення серед останніх належить соціально-психологічним умовам реалізації управління. Це обумовлено, перш за все, змістом управлінської діяльності в освіті, його соціальною, гуманістичною спрямованістю, а також специфікою діяльності освітніх організацій. Основні особливості управлінської діяльності в освіті представлено на рис. 1.2.

Система управління освітою розвивається відповідно з розвитком суспільства і держави. Вона перебуває під впливом низки тенденцій і чинників суспільного розвитку. Провідну роль серед них відіграють як процеси зовнішнього середовища (глобалізація і її виклики, інформатизація, демократизація та емансипація людини), так і внутрішні фактори розвитку управління як специфічного виду людської діяльності (соціальні, економічні, політичні ціннісно-ментальні умови).

                                                                                                                             Рис 1.2.

Особливості управлінської діяльності в управлінні освітою обумовлені наступними елементами:

1. Метою діяльності освіти як складової частини системи управління освітою. Тенденціями розвитку системи управління освітою.

2. Провідними принципами реалізації управлінської діяльності в управлінні освітою.

3. Основним видом професійної діяльності, що реалізується в освітніх організаціях, його впливом на систему управління освітою.

4. Великою чисельністю учасників управлінського процесу, необхідністю урахування їх вікових, гендерних, соціально-психологічних тощо особливостей.

5. Специфічними вимогами до керівних кадрів освіти.

Зміни в системі державного управління освітою мають багатоаспектний, багатоплановий характер. С. Крисюк серед тенденцій розвитку системи управління освітою виділяє, зокрема, такі:

-       демократизація управління, розвиток і диверсифікація форм і методів взаємодії з громадськістю;

-       посилення впливу на систему управління освітою громадянського суспільства;

-       залучення громадян, громадськості до прийняття й реалізації управлінських рішень;

-       децентралізація управління освітою;

-       зміна співвідношення управлінських функцій: збільшення частки планування, мотивації і координації, перехід від управління до регуляції і саморегуляції;

-       розвиток системи державного менеджменту.

До цього переліку хотілося б додати тенденції щодо забезпечення гендерного паритету в управлінні освітою.

Складність реалізації управлінської діяльності в управлінні освітою пов'язана з неоднорідністю соціально-психологічних статусів і характеристик учасників управлінського процесу (установ і організацій системи управління освітою, їх керівників, колективів, працівників, освітніх установ, учнів, студентів, батьків, громадських організації, об'єднань тощо). Це, зокрема, великий віковий діапазон, різні соціальні позиції і ролі, гендерні особливості, професійний і особистісний досвід тощо. Як наслідок, професійна управлінська діяльність в освіті ускладнюється через необхідність урахування в змісті, формах і методах управління особливостей її учасників. Зазначене обумовлює специфічні, підвищені вимоги до керівників організацій системи управління освітою.

У міру просування рівнями управління освітою очевидним є стовідсоткова зміна гендерної участі в управлінських процесах. Майже всі вчителі, вихователі та керівники місцевого рівня управління освітою – жінки. Водночас уже серед представників керівників регіонального рівня переважними є чоловіки. А за всю історію незалежної України не було жодної жінки – міністра освіти. Причинами такого стану є наступні:

1. Економічна політика відносно освіти. Уже багато років фінансування освітньої галузі відбувається за «залишковим принципом», не враховуючи актуальні проблеми і перспективні потреби цієї галузі. Працівники освіти змушені працювати на межі «виживання». Зазвичай, це стосується тих, чиї моральні підходи і цінності не дозволяють перетворити управлінську і педагогічну діяльність у прибутковий бізнес. А таких в управлінні освітою більшість. Як наслідок – освіта і система управління нею залишається полем діяльності жінок, адже чоловік, що працює в освіті, вкрай важко може матеріально забезпечити себе і власну родину. Лише на рівні регіонального управління освітою фінансове забезпечення керівників є необхідним, проте не достатнім.

Гендерний дисбаланс в управлінні освітою очевидно негативно впливає на формування і реалізацію освітньої політики держави. Адже складається ситуація, що політику формують чоловіки, проте як реалізовувати її доводиться саме жінкам. Інтегральний рівень управління в освіті поки що залишається перспективною метою, яка важко реалізовується.

Сучасний стан фінансування освіти лише закріплює гендерну невідповідність, що сформована в суспільстві.

2. Суспільній привабливість діяльності. Освіта традиційно вважається жіночим сектором. Витоки цього розуміння варто шукати в релігійних уявленнях щодо ролі жінки в суспільстві. Традиційні гендерні ролі розподілені так, що саме жінка несе відповідальність за розвиток і навчання дітей, проте як чоловік керує цим процесом і контролює його. Багато століть така ситуація закріпила бачення місця жінки в освіті, вихованні й управлінні. Проте останнім часом спостерігаються тенденції розширення участі жінок у прийнятті й реалізації рішень, впливі на процеси управління. Так само, як і чоловіки все частіше беруть безпосередню участь у навчанні й вихованні.

3. Існування гендерних стереотипів щодо реалізації управління жінками і чоловіками. У цьому контексті варто зазначити, що ефективність управління – це система, у якій гендерний чинник не є визначальним. Водночас саме йому приділяється найбільше уваги, через усталене несприйняття жінки-керівника. У сучасній літературі пропонується велика кількість аргументів щодо того, чому в управлінні освітою жінки, як правило, посідають більш низькі посади, ніж чоловіки.

Найголовнішим методологічним принципом у сучасній системі управління освітою має стати відмова від «гендерно нейтральної» методології, відстоювання гендерно чутливої термінології в наукових дослідженнях, обгрунтування актуальності та популяризація гендерної проблематики та її вихід за стіни наукових лабораторій. Потреба в узагальненні гендерних знань викликана двома чинниками. Перший - це той факт, що в українській освіті одночасно існують різні теоретичні пропозиції, так чи інакше заангажовані до висвітлення жінок і чоловіків та їхніх суспільних ролей. Другий - це міждисциплінарний характер гендерних досліджень, що зумовлює їх залежність від теоретичних засад та методологічних стандартів, прийнятих у тій чи іншій сфері.

Сьогодні у суспільній сфері доволі дискусійними є питання реальних засобів досягнення гендерної рівності та справедливості, особливо до того, чи допомагають, або заважають зусиллям формування гендерної рівності специфічні, гендерноорієнтовані заходи. Звичайно, багато в чому їх ефективність залежить від соціального-економічної ситуації, історичного минулого, традицій та політики щодо жінок і чоловіків тієї або іншої держави.

Політика творення суспільства гендерної рівності передбачає: визначення основних положень гендерної стратегії розвитку, вироблення й здійснення напрямів політик гендерної рівності в усіх сферах суспільного життя, утвердження гендерних принципів такого суспільства, окреслення політичних методів і способів досягнення гендерних цілей.

Основними напрямами утвердження ґендерної рівності в управлінні освітою повинні бути державний механізм забезпечення ґендерної рівності в управлінні освітою; гендерна освіта і просвітництво.

У контексті формування суспільства ґендерної рівності перед системою освіти постає завдання поширення знань про сутність ґендерного підходу, руйнування ґендерних стереотипів, формування ґендерної толерантності через запровадження ґендерної освіти.

Політика досягнення гендерної рівності вимагає змін усталеного соціального порядку, взаємин чоловіків і жінок задля того, щоб забезпечити рівну оцінку різних соціальних ролей, які вони відіграють як батьки, працівники, обрані посадовці тощо; щоб запровадити рівне партнерство в процесах прийняття суспільно важливих рішень і побудови справедливого та паритетно організованого суспільства.

AleksanDerالكسندRudرود2000-2015 , Mariupol UA -Toronto CA, ©



Сайт создан с Mozello - самым удобным онлайн конструктором сайтов.

 .